Граф Річард приймає в своєму замку придворних. Оскар, паж графа, подає йому список гостей, запрошених на бал-маскарад. У ньому він бачить ім’я Амелії – дружини друга й секретаря Ренато, в яку граф таємно закоханий. Група змовників, незадоволених правлінням графа, виношує думку вбити його. Ренато дізнається про це й попереджає друга про замах, який готують. Але Річарда зовсім не хвилює повідомлення про небезпеку. Суддя приносить вирок про вигнання чаклунки Ульріки. За неї заступається паж Оскар. Річард пропонує друзям піти до Ульріки, щоб переконатися в достеменності чуток про її чаклунство. Сам він збирається переодягтися рибалкою. Всі висловлюють бажання взяти участь у цій розвазі. Хатина Ульріки. Чаклунка промовляє заклинання, викликаючи темні сили. Вона ворожить матросу Сільвано і пророкує йому зміни на краще. Річарду подобається бравий матрос і він підкидає в його речі листа зі звісткою про офіцерський чин. Заходить слуга Амелії і просить чаклунку про таємну зустріч з його господинею. Всі виходять. Амелія зізнається Ульріці, що кохає Річарда та просить звільнити її від злочинної пристрасті. Чаклунка наказує їй зірвати вночі на кладовищі чарівне зілля – воно прожене кохання. Річард, який підслухав цю розмову, вирішує піти на кладовище услід за коханою. Але зараз він хоче дізнатися про свою долю. Ульріка пророкує йому швидку загибель. Вбивцею буде той, хто сьогодні першим подасть йому руку. Входить Ренато і потискує графу руку. Річард сміється над чаклункою – вірний друг не може стати вбивцею. Тепер Річард зізнається чаклунці, хто він насправді. Він також говорить їй, що її пророцтва абсолютно безглузді, тому вона спокійно може залишатись в країні. Дія завершується хором, що прославляє Річарда.
Ніч. На кладовищі Амелія шукає зілля. Вона журиться, що повинна назавжди вирвати із серця своє кохання до Річарда. З’являється Річард і освідчується Амелії в своїх почуттях. Він з радістю переконується в тому вони взаємні. Несподівано закоханих застає Ренато: не впізнавши дружину, він попереджає графа про наближення змовників і віддає йому свій плащ. Річард бере з друга клятву, що той проведе даму до міста, не говорячи до неї і не намагаючись дізнатись, хто вона. Змовники, зустрівши замість графа його секретаря, розчаровані. Вони хочуть дізнатись ім’я його супутниці, але Ренато оголює шпагу. Щоб врятувати чоловіка, Амелія скидає вуаль. Ренато вирішує помститися графу.
Будинок Ренато і Амелії. Ренато впевнений в тому, що дружина йому зрадила з його найкращим другом і вимагає її смерті. Вона пристрасно бажає все пояснити, але марно. Амелія молить перед смертю дозволити попрощатися з сином. Ренато вирішує пощадити її, але помститися графові. Він вступає в змову з Самуелем. Вони кидають жереб, кому дістанеться привілей здійснити помсту. У цей момент повертається Амелія, і Ренато вимагає, щоб вона витягла жереб. Амелія ні про що не здогадується і дістає листок. На ньому ім’я Ренато. Паж Оскар приносить запрошення на бал-маскарад. Амелія хоче відмовитися, але Ренато приймає це запрошення. Кімната в палаці. Річард підписує указ про призначення – він відправляє Ренато послом в Англію, щоб не зустрічатися більше з Амелією. Так велять йому честь і обов’язок. Паж передає графу листа без підпису. Це Амелія, здогадавшись про змову, попереджає Річарда про смертельну небезпеку. Але Річард думає тільки про одне: на балу він побачить кохану, зможе попрощатися з нею. Бал в самому розпалі, всі в масках. На балу серед гостей і змовники. Ренато випитує у Оскара, в якому вбранні граф. Це потрібно для його безпеки, запевняє він пажа. І юнак, звиклий вірити товаришу Річарда, розкриває секрет. Амелія і Річард зустрічаються на балу. Він говорить їй про своє рішення відправити її і Ренато в Англію. Побачивши Амелію і Річарда, Ренато вражає Річарда кинджалом. Вмираючи, Річард прощає Ренато і клянеться, що честь його дружини не була заплямована.
Un ballo in maschera is a opera by Giuseppe Verdi based on a libretto by Antonio Soma based on a story by Eugene Scribe, once written for Daniel Auber, who used it for his opera Gustav III or the Masquerade Ball. The work is based on historical events. Swedish King Gustav III was assassinated at a ball in 1792 as a result of a conspiracy involving members of the higher nobility. Initially, the opera "Masquerade Ball" was to be staged in Naples, but because of the plot, Verdi was in big trouble from local censorship. In 1858, almost on the eve of the premiere, Napoleon III was attacked. The authorities of Naples have decided that the opera about the assassination of the king could inspire the inhabitants of the city to revolt. Verdi put forward a condition to make changes to the plot. The theater's management, wanting to force the composer to accept the libretto imposed on him, tried to arrest him until he reworked the opera or paid a fine. In response, Verdi filed a lawsuit. When the Neapolitans learned of this, their indignation reached such proportions that King Ferdinand II ordered the case closed and allowed the composer to leave the city.
However, the opera still had to be reworked. The events were transferred from Sweden to North America, King Gustav became the British governor of Boston, Count Richard Warwick, his assassin, Count Ancarstrom, was transformed into Secretary Renato. Certain motivations have also changed, which to some extent muffled the political sound of the work - the personal drama of the heroes came to the fore: the motives of jealousy, mysterious feelings, the struggle between love and duty. Antonio Somma did not consider it possible to sign the text of the libretto. The name of the librettist of the opera "Masquerade Ball" was replaced by the letters N.N. Later, under the direction of Verdi, he finalized the libretto by Francesco Piave. Yet in Naples, the obstacles to censorship were so severe that Verdi decided to accept Rome's offer.
The first production of the opera took place at the Teatro Apollo in Rome on February 17, 1859. Giuseppe Fortunino Francesco Verdi was born on October 10, 1813 in the village of Roncole in the province of Parma. My father had a wine cellar and a grocery store. However, the grocer's son did not want to continue his father's business - young Giuseppe was fascinated by music. The parents could not give the gifted boy a proper education, but a case in the person of a rich merchant and music lover Antonio Barezzi intervened. He noticed the talent of Giuseppe, who was a church organist at the age of 12, and took him to the town of Busseto so that the boy could continue his musical education. At the age of 15, Verdi began performing as an organist, conductor and pianist, often in a duet with his daughter Barezzi Marguerite, who became his wife eight years later.
In June 1832, 18-year-old Giuseppe, after receiving a small scholarship from the charity Busseto and financial aid from Barezzi, went to Milan to enter the conservatory. But Verdi was not accepted there! Thanks to the generosity of his patron, Verdi was able to learn music from the famous maestro Vincenzo Lavigne, to whom he owes his knowledge of theory and composition. In 1839, the La Scala Theater staged his first opera, Oberto, Count of San Bonifacio, which was a success. Verdi's next work, the comic opera The King of the Hour, commissioned by La Scala, failed. There were good reasons for this. Just that year, Giuseppe Verdi experienced a personal tragedy - his beloved wife and their young children died.
«Я був один! Один!… – писав Верді. – І серед цих жахливих мук я мусив закінчити комічну оперу». Він не хотів більше писати музику і просив імпресаріо Ла Скала Мереллі розірвати з ним контракт. Але саме робота рятувала Верді. Мереллі вмовив молодого композитора не впадати у відчай і дав йому лібрето нової опери – «Набуко». Після успіху «Набуко» двадцятидев’ятирічний Верді опинився в перших лавах оперних композиторів. Він невтомно працював і прем’єра відбувалась за прем’єрою. Пізніше Верді назве цей період свого життя каторгою. Протягом семи років (1842 – 1849) Верді створив тринадцять опер, які йшли з незмінним успіхом. Для цього періоду характерним є його інтерес до історико-героїчної тематики, до виняткових особистостей та пристрастей. Верді сам займався режисурою своїх опер під час їх постановок, він взагалі першим заговорив про необхідність оперної режисури як такої. Твори, завдяки яким Верді у сорокарічному віці здобув світову славу, були написані протягом 1850 – 1960-х років. Саме в цей період він створив опери, які й сьогодні користуються незмінним успіхом: «Ріголетто» (1851), «Травіата» (1853), «Трубадур» (1853), «Сіцілійська вечерня» (1855), «Симон Бокканегра» (1857), «Бал-маскарад» (1859). Протягом наступних п’ятнадцяти років композитор, по суті, мовчав. Разом з другою дружиною Джузеппіною Стреппоні Верді відбув у свій маєток і займався, в основному, удосконаленням своїх уже знаменитих опер. У 1870-х роках розпочався останній період творчості Верді, протягом якого він подарував світу такі шедеври, як «Аїда» (1871) та «Отелло» (1887). Тут композитор сягнув небувалих висот в галузі музичних засобів передачі психології й почуттів героїв. «Геніальний старий Верді в «Аїді» й «Отелло» відкриває для італійських музикантів нові шляхи», – писав у 1888 році Петро Ілліч Чайковський. Остання – двадцять шоста – опера «Фальстаф» (1893) стала тріумфом 80-річного композитора. Джузеппе Верді помер 27 січня 1901 року на 88-му році життя. В Італії було оголошено національний траур. Син сільського бакалійника, якого не прийняли в Міланську консерваторію, піднявся до вершин музичного Олімпу. У світі немає жодного музичного театру, в якому не ставилися б опери Джузеппе Верді. Його ім’я стало символом італійської опери. Фото – Юрій Литвиненко