Джакомо Пуччіні (1858-1924) – італійський композитор, один з найталановитіших представників веризму, реалістичного напрямку в італійській музиці та інших видах мистецтва, який існував наприкінці ХІХ століття. Пуччіні – композитор з витонченим смаком, блискучий майстер інструментовки, який майстерно використовував у своїх партитурах найновіші досягнення тодішнього західноєвропейського симфонізму.
Прем’єра опери «Богема» відбулася 1 лютого 1896 року в Туріні. Лібрето написане за романом французького письменника Анрі Мюрже «Життя богеми». У ньому зображене життя талановитих, але бідних молодих артистів – поетів, художників, музикантів, які проживають в Латинському кварталі Парижа. У 1893 році Луїджі Ілліка й Джузеппе Джакоза почали писати лібрето на основі роману Мюрже. Робота тривала близько двох років. Музика була написана за вісім місяців.
«Богема» – лірична опера, в основу якої закладена особиста драма героїв. Разом з тим в творі широко представлені колоритні картини ексцентричного життя художників, акторів і поетів. Музика в процесі виконання змінюється від темпераментної, жвавої, енергійної – до ніжної і тендітної, драматичної, а в фіналі стає траурно-трагічною.
Святвечір. На маленькій мансарді в Латинському кварталі Парижа бідно живуть поет Рудольф, художник Марсель, музикант Шонар і філософ Коллен. Однак друзі з гумором відносяться до свого становища. Рудольф, щоб трохи зігрітися в холодній кімнаті, вирішує спалити один зі своїх рукописів.
Додому повертається Шонар, якому в цей день вдалось роздобути вина, харчів і дров. А господарю кімнати, який прийшов за квартплатою, довелося піти ні з чим – його розіграли і з жартами випровадили.
Друзі, окрім Рудольфа, що залишився дописувати статтю, йдуть в кафе «Момус». До нього приходить сусідка Мімі – попросити вогню для свічки, що згасла. З першого погляду вони закохуються один в одного. Уже повертаючись додому, дівчина помічає, що загубила ключ. Обоє починають шукати його в темряві і зізнаються один одному в коханні, після чого вирішують приєднатись до друзів Рудольфа в «Момусі».
В Латинському кварталі гучно святкують Різдво. Рудольф знайомить своїх товаришів з Мімі. Увагу присутніх привертає колишня кохана Марселя – Мюзетта і її новий залицяльник, солідний і багатий Альциндор. Марсель ревнує, а Мюзетта випроваджує Альциндора з дорученням, щоб повернутись до молодого коханця. Друзі покидають «Момус», залишивши несплачений рахунок «літньому пану» – Альциндору.
Лютневий ранок в невеличкому кабаре на околиці Парижа, де виступає Мюзетта. Марсель фарбує стіни, а Мімі прийшла поскаржитись йому на безпідставні ревнощі Рудольфа, що роблять її життя нестерпним. Раптова поява поета змушує дівчину заховатись. Вона мимоволі підслуховує розмову Рудольфа та Марселя і дізнається про справжню причину поведінки свого коханого: він знає, що Мімі хвора на сухоти й боїться, що не зможе утримувати її.
Кашель видає присутність дівчини. Мімі і Рудольф розуміють, що не можуть йти на перекір своїм почуттям і вирішують залишитися разом до кінця зими. Тим часом Марсель звинувачує Мюзетту у легковажності, вони сваряться і остаточно розривають стосунки.
Півроку по тому. Друзі все в тій же старій мансарді. Як і раніше вони бідують. Як і раніше, їх рятують тільки гумор та молодість. Ні Рудольф, ні Марсель не забули своїх коханих. Мімі хоче побачитись з Рудольфом. Мюзетта їй допомагає піднятися сходами. Щоб якось полегшити страждання Мімі і викликати до неї лікаря, Мюзетта віддає свої сережки, а Коллен – улюблене пальто.
Друзі залишають закоханих наодинці і вони згадують дні, проведені разом. Мімі починає задихатись. На крик Рудольфа прибігають усі інші. Заховавши змерзлі руки в теплу муфту, Мімі зігрівається і засинає, щоб більше ніколи не прокинутись.