«Тангейзер» – романтична опера з характерними для неї протиставленням фантастики і реальності, урочистими процесіями, танцювальними сценами, великими хорами і ансамблями. Цей твір відіграв важливу роль в становленні музичного стилю і принципів драматургії Вагнера, що втілилися в оперній реформі композитора. Вона проявлялася в прагненні до повного синтезу музики і драми, до точної і правдивої передачі поетичного слова, що призвело до опори на декламаційний стиль; зростанні ролі оркестру, мотивуючого та роз’яснюючого почуття і ситуації; встановленні нових принципів формоутворення – наскрізних сцен, що будуються на постійно оновлюючому матеріалі і включають в себе кантиленні і речитативні епізоди, сольні та ансамблеві; використанні системи лейтмотивів. В центрі сюжету опери – історія лицаря Тангейзера, який, не дивлячись на прекрасне життя в царстві богині кохання Венери, прагне повернутися додому. Ні вмовляння, ні погрози Венери не змінюють його рішення – Тангейзер йде у світ людей. Він призиває Діву Марію, і при лише одній згадці Її імені, грот Венери зникає. Він зустрічає соратника по зброї і мистецтву співу Вольфрама Ешенбаха, який умовляє Тангейзера приєднатися до лицарів. Ландграф Вартбурзький повідомляє про майбутнє змагання співаків. Його племінниця Єлизавета сподівається, що переможцем стане Тангейзер, в якого вона закохана. Тему змагання обрано – участники повинні розкрити в своїх піснях сутність кохання. Винагородою для переможця стане рука Єлизавети. Вольфрам фон Ешенбах оспівує піднесене і чисте кохання. Тангейзер, напроти, виконує пристрасний гімн, присвячений Венері. Всі обурені зухвалою витівкою. На його захист стає лише Єлизавета. Тангейзеру забороняють повертатися в рідні краї, поки він не отримає прощення Папи Римського. Разом з пілігримами чоловік направляється до Риму. Єлизавета молить небеса прийняти її життя за гріхи Тангейзера. Закозаний в неї Вольфрам марно намагається втримати жінку. З’являється Тангейзер і розповідає, що Папа Римський виніс свій вирок: як не зацвіте в руках його посох, так не буде ніколи його прощено. Наближається скорботна хода зі звісткою про смерть Єлизавети. Тангейзер, дізнавшись про пожертву коханої, помирає. Хор пілігримів сповіщає диво: папський посох зацвів, Тангейзера прощено.
Опера на 3 дії Лібрето Ріхарда Вагнера за мотивами середньовічної німецької саги «Змагання співаків»
Беруть участь хор і оркестр театру
Ріхард Вагнер – видатний німецький композитор-романтик XIX ст., музикант геніальної обдарованості, творча спадщина якого залишила глибокий слід в історії світового музичного мистецтва. Володіючи величезним художній даром, Вагнер проявив себе не тільки як композитор, але і як талановитий диригент, який став одним з основоположників нового диригентського мистецтва, як поет і драматург – автор лібрето всіх своїх опер, як критик-публіцист, який створив кілька томів літературних творів, що стосуються різних питань – від політики до мистецтва, як реформатор опери – творець нової музичної драми, що кардинально змінила хід розвитку оперного жанру. Ще в юнацькі роки композитор зацікавився народною легендою про грішника Тангейзера, який провів рік в царстві Венери, і в руках якого, всупереч прокляттю Римського Папи, в знак божого прощення зацвів посох. Захопила Вагнера і новела Е. Т. А. Гофмана «Змагання співаків», заснована на старонімецькій оповіді про змагання відомих співаків-мінезингерів, що відбулися у Вартбурзі в XIII ст. Так, в опері Тангейзер став його учасником поряд з реальними історичними постатями, що брали в них участь, серед яких і Вольфрам фон Ешенбах – відомий німецький поет Середньовіччя (1170 – 1220), автор поем про Лоенгріна та Парсифаля, якими пізніше Вагнер скористався в своїх операх. Третя легенда, що послужила джерелом для створення лібрето опери – це історія угорської принцеси Єлизавети, яка стала прототипом головної героїні опери. За свої вчинки милосердя і допомогу вбогим та покинутим, вона була канонізована католицькою церквою як символ діяльної любові до ближнього. Таким чином, фабула нової опери і характери дійових осіб – оригінальні для творінь Вагнера-драматурга і поета. Відтепер такий метод переробки і переосмислення поетичних мотивів народних переказів стає для нього типовим. Улітку 1842 року композитор почав писати сценарій нової опери, а 4 липня наступного року лібрето було повністю закінчено. 19 жовтня 1845 року, в Королівському саксонському придворному театрі Дрездена під орудою Р. Вагнера відбулася прем’єра опери. «Тангейзер» удостоївся як захоплених похвал, так і вкрай різкого осуду з боку критиків. Віденський музикознавець Едуард Ганслік, який аж ніяк не був прихильником творчості Вагнера, писав: «Я твердо переконаний, що це найкраще, чого вдалося досягти в великій опері за останні двадцять років… Ріхард Вагнер, я впевнений, найбільший драматичний талант серед всіх сучасних композиторів». З ініціативи княгині Меттерніх у березні 1861 року відбулася прем’єра опери в Парижі (у французькому перекладі). Для цієї постановки Вагнер увів у перший акт балет, звичний для французької публіки, розширив сцену Тангейзера і Венери в першому акті і скоротив змагання співаків у другому. Нова прем’єра ознаменувалася скандалом і паризька редакція «Тангейзера» в театральній практиці не закріпилася. На думку Шарля Бодлера, на це вплинули рутинні звичаї публіки, яка звикла сприймати музику як фон до своїх розваг.