Концерти | Опери

Тангейзер (Концертне виконання)

Ріхард Вагнер
Прокрутіть вниз
Тривалість
3 години (з урахування антракту)
1
/

Члени постановочної групи

Диригент-постановник:
народний артист Молдови Самоїле Олександру
Режисер-постановник:
Хормейстер-постановник:
заслужений діяч мистецтв України Бутенко Леонід
Художник зі світла:

Зміст

«Тангейзер» – романтична опера з характерними для неї протиставленням фантастики і реальності, урочистими процесіями, танцювальними сценами, великими хорами і ансамблями. Цей твір відіграв важливу роль в становленні музичного стилю і принципів драматургії Вагнера, що втілилися в оперній реформі композитора. Вона проявлялася в прагненні до повного синтезу музики і драми, до точної і правдивої передачі поетичного слова, що призвело до опори на декламаційний стиль; зростанні ролі оркестру, мотивуючого та роз’яснюючого почуття і ситуації; встановленні нових принципів формоутворення – наскрізних сцен, що будуються на постійно оновлюючому матеріалі і включають в себе кантиленні і речитативні епізоди, сольні та ансамблеві; використанні системи лейтмотивів. В центрі сюжету опери – історія лицаря Тангейзера, який, не дивлячись на  прекрасне життя в царстві богині кохання Венери, прагне повернутися додому. Ні вмовляння, ні погрози Венери не змінюють його рішення – Тангейзер йде у світ людей. Він призиває Діву Марію, і при лише одній згадці Її імені, грот Венери зникає. Він зустрічає соратника по зброї і мистецтву співу Вольфрама Ешенбаха, який умовляє Тангейзера приєднатися до лицарів. Ландграф Вартбурзький повідомляє про майбутнє змагання співаків. Його племінниця Єлизавета сподівається, що переможцем стане Тангейзер, в якого вона закохана. Тему змагання обрано  – участники повинні розкрити в своїх піснях сутність кохання. Винагородою для переможця стане рука Єлизавети. Вольфрам фон Ешенбах оспівує піднесене і чисте кохання. Тангейзер, напроти, виконує пристрасний гімн, присвячений Венері. Всі обурені зухвалою витівкою. На його захист стає лише Єлизавета. Тангейзеру забороняють повертатися в рідні краї, поки він не отримає прощення Папи Римського. Разом з пілігримами чоловік направляється до Риму. Єлизавета молить небеса прийняти її життя за гріхи Тангейзера. Закозаний в неї Вольфрам марно намагається втримати жінку. З’являється Тангейзер і розповідає, що Папа Римський виніс свій вирок: як не зацвіте в руках його посох, так не буде ніколи його прощено. Наближається скорботна хода зі звісткою про смерть Єлизавети. Тангейзер, дізнавшись про пожертву коханої, помирає. Хор пілігримів сповіщає диво: папський посох зацвів, Тангейзера прощено.

Про подію

Опера на 3 дії
Лібрето Ріхарда Вагнера за мотивами середньовічної німецької саги «Змагання співаків»

Беруть участь хор і оркестр театру

Легенда про лицаря-мінезингера Тангейзера – середньовічного поета і музиканта, учасника хрестового походу 1228 року, зустрічається на сторінках німецьких літописів вже в XIV – XV ст. Сказання про цю історично-достовірну особистість надихали багатьох діячів мистецтва і знайшли своє втілення в оповідях братів Грімм, баладі Л. Уланда, новелах Л. Тіка і Г. Гейне. Однак загальноєвропейську популярність легенда набула після створення в 1845 році опери Ріхарда Вагнера «Тангейзер і змагання співаків у Вартбурзі».

Ріхард Вагнер – видатний німецький композитор-романтик XIX ст., музикант геніальної обдарованості, творча спадщина якого залишила глибокий слід в історії світового музичного мистецтва. Володіючи величезним художній даром, Вагнер проявив себе не тільки як композитор, але і як талановитий диригент, який став одним з основоположників нового диригентського мистецтва, як поет і драматург – автор лібрето всіх своїх опер, як критик-публіцист, який створив кілька томів літературних творів, що стосуються різних питань – від політики до мистецтва, як реформатор опери – творець нової музичної драми, що кардинально змінила хід розвитку оперного жанру. Ще в юнацькі роки композитор зацікавився народною легендою про грішника Тангейзера, який провів рік в царстві Венери, і в руках якого, всупереч прокляттю Римського Папи, в знак божого прощення зацвів посох. Захопила Вагнера і новела Е. Т. А. Гофмана «Змагання співаків», заснована на старонімецькій оповіді про змагання відомих співаків-мінезингерів, що відбулися у Вартбурзі в XIII ст. Так, в опері Тангейзер став його учасником поряд з реальними історичними постатями, що брали в них участь, серед яких і Вольфрам фон Ешенбах – відомий німецький поет Середньовіччя (1170 – 1220), автор поем про Лоенгріна та Парсифаля, якими пізніше Вагнер скористався в своїх операх. Третя легенда, що послужила джерелом для створення лібрето опери  – це історія угорської принцеси Єлизавети, яка стала прототипом головної героїні опери. За свої вчинки милосердя і допомогу вбогим та покинутим, вона була канонізована католицькою церквою як символ діяльної любові до ближнього. Таким чином, фабула нової опери і характери дійових осіб – оригінальні для творінь Вагнера-драматурга і поета. Відтепер такий метод переробки і переосмислення поетичних мотивів народних переказів стає для нього типовим. Улітку 1842 року композитор почав писати сценарій нової опери, а 4 липня наступного року лібрето було повністю закінчено.    19 жовтня 1845 року, в Королівському саксонському придворному театрі Дрездена під орудою Р. Вагнера відбулася прем’єра опери. «Тангейзер» удостоївся як захоплених похвал, так і вкрай різкого осуду з боку критиків. Віденський музикознавець Едуард Ганслік, який аж ніяк не був прихильником творчості Вагнера, писав: «Я твердо переконаний, що це найкраще, чого вдалося досягти в великій опері за останні двадцять років… Ріхард Вагнер, я впевнений, найбільший драматичний талант серед всіх сучасних композиторів». З ініціативи княгині Меттерніх у березні 1861 року відбулася прем’єра опери в Парижі (у французькому перекладі). Для цієї постановки Вагнер увів у перший акт балет, звичний для французької публіки,  розширив сцену Тангейзера і Венери в першому акті і скоротив змагання співаків у другому. Нова прем’єра ознаменувалася скандалом і паризька редакція «Тангейзера» в театральній практиці не закріпилася. На думку Шарля Бодлера, на це вплинули рутинні звичаї публіки, яка звикла сприймати музику як фон до своїх розваг.

Ми використовуємо cookies
Продовжуючи використовувати наш сайт, ви даєте згоду на обробку файлів cookie і призначених для користувача даних: відомості про місцезнаходження; тип і версія ОС; тип і версія браузера; тип пристрою і дозвіл його екрану; джерела входу на сайт; мова ОС і браузера; відвідані сторінки сайту і дії на них; ip-адреса з метою функціонування сайту, проведення ретаргетінга, проведення статистичних досліджень і передачі третім особам. Якщо ви не хочете, щоб ваші дані оброблялися, покиньте сайт.
Згоден