Лист від Ялчина Адігезалова, диригента, народного артиста Азербайджану, професора Бакінської музичної академії

Дорогі друзі та колеги!

Перш за все, дозвольте привітати вас і висловити почуття глибокої поваги до колективу прославленої трупи! Мені пощастило відчути з вами радість творчості і, сподіваюся, це дає мені право звернутися до вас у непростій ситуації.

Те, що відбувається в Одеському Театрі Опери та Балету, не може залишити байдужим нікого, хто не тільки має або мав відношення до самого Театру, але кому не байдужа доля академічної культури в цілому. Оскільки саме ваш Театр був і залишається непорушним стовпом, можна сказати, флагманом серед оперних театрів України. Статус цей завойований довгою і наполегливою працею професіоналів, які живуть не заради своїх амбіцій у творчості, а заради служіння високому театральному мистецтву.

Десять років чудовою командою професіоналів успішно керує Надія Матвіївна Бабіч, яка в найскладніші для України роки зуміла зберегти і примножити кращі традиції Театру, що прагнула підняти ту планку якості, яка визначає рівень європейської театральної культури. Понад п'ятдесят яскравих оперних і балетних прем'єр, симфонічних і органних концертів, відкриття театрального музею, фестивальні проєкти, що стали великими подіями в культурному житті регіону - ось далеко не повний перелік великої праці директорки Одеського Оперного Театру.

Ознайомившись у пресі з деталями неприємної історії, смію припустити, що деструктивні процеси і відверто брудний галас, піднятий навколо Театру, є результатом відвертої спекуляції людей, які мають до академічної культури віддалене відношення.  Спекуляції ж на речах, які не мають відношення до професіоналізму, як правило, засновані на бажанні приховати відсутність професіоналізму, на спробі заховати за звинуваченнями і скандалом власну неспроможність.

Якщо відкинути в сторону все лушпиння і залишити голі факти, виявиться, що обвинувачі керівництва Театру не вирішили поставлені творчі завдання, ні кількісно, ні якісно. Не було зроблено ні серйозних постановок, ні яскравих прем'єр (один спектакль за три сезони - більш ніж образливо для будь-якої оперної трупи), які б підсилили театральний репертуар. Кіч і епатаж - свого роду інструменти в творчості, звертатися до них потрібно обережно (коли мова йде про академічне мистецтво) і вміючи. Втім, останнє - показник високого професіоналізму. Спостережуване ж зараз можна назвати лише модним словом «хайп» (англ. Hupe), спробою епатувати досить досвідчену одеську публіку методами, які в самій Європі давно вже не актуальні.

Я не хочу, і не буду опускатися на рівень особистостей, проте відрізнити професіоналізм від користолюбства і авантюризму, смію сподіватися, можу. Як щирий друг Одеського Театру Опери та Балету вірю і сподіваюся, що компетентні, відповідальні люди в керівництві області та країни зрозуміють, що підтримки зараз потребують ті, хто займаються справжньою творчістю, зберігаючи при цьому високу професійну і моральну планку-це увесь колектив Одеської опери на чолі з Надією Бабіч. Смію стверджувати, що все те, до чого сьогодні прагне незалежна Україна, створюється і буде створюватися в першу чергу - професіоналами. Ось їх і слід підтримати. Що я і роблю.

  Диригент Ялчин Адігезалов,

 

Народний артист Азербайджану,  

Професор Бакинської музичної академії