На початку ХІХ століття Одеса вже мала театр, що не поступався кращим на той час європейським зразкам. Його було збудовано за ініціативи градоначальника, видатного державного діяча герцога Армана де Рішельє, якого одесити й дотепер називають «Дюком». Не зважаючи на безліч турбот – торгівельних, військових, будівельних – Рішельє знав, що Одеса – місто різнонаціональне та різномовне. Тож найкращим, що змогло би об’єднати людей була саме музика. Будівлю першого міського театру було зведено за проєктом італійця Франческо Фраполлі, значні зміни в план вніс Тома де Томон. 10 лютого 1810 року відбулося урочисте відкриття театру. Це була білосніжна споруда, звернена фасадом до порту. У залі налічувалось 800 місць (на той момент в місті проживало 12,5 тисячі чоловік). У ложах трьох ярусів було встановлено 44 крісла, позаду яких у великому напівкруглому просторі ще 700 глядачів могли насолоджуватися виставами стоячи. У мемуарних свідченнях зазначалось: «Зала старого театру була триярусною, з сімнадцятьма ложами, а галерея – під самою стелею, така низька, що публіка майже торкалась її своїми головами. Люстри не було, її повісили пізніше. Зал освітлювався кенкетами, тобто канделябрами на п’ять свічок, прикріпленими до зовнішніх стін лож. Свічки були сальні й воскові. Сцена освітлювалась великими лампадами з олією. На галереї освітлення не було зовсім, тож світло зали й сцени видавалось тим, хто сидів на галереї, просто сліпучим. Театр мав свій особливий, специфічний запах від нагару свічок й дамських духів». У день відкриття Міського театру давали одноактну оперу С. Вязмітінова «Нове сімейство» і водевіль Я. Княжнина «Траур, або Втішена вдова» в постановці трупи актора й антрепренера П. Фортунатова. Регулярні вистави почалися з 1811 року після укладення контракту з драматичною трупою князя О. Шаховського. У репертуарі того часу були комедії, трагедії, водевілі та комічні опери. Незабаром у Міському театрі почала домінувати італійська опера. Монополію на постановки отримали антрепренери Дж. Монтовані, Й. Замбоні, Г. Буанаволіо та інші. До оперного репертуару першого Міського театру входили постановки Дж. Россіні, В. Белліні, Д. Чимарози, Г. Доніцетті, Дж. Верді. Одеська публіка аплодувала Катерині Аматті, Аррігі та Анжеліці Каталані, Джузеппе Маріні, Катерині Патті-Баріллі, Жозефіні й Терезині Бромбілла, Понті дель Армі, Альде Бьянкі. Саме тут, вперше на території сучасної України, прозвучали такі відомі й популярні опери, як «Севільській цирульник» Дж. Россіні, «Лючія ді Ламмермур», «Любовний напій» Г. Доніцетті, «Тоска» Дж. Пуччіні. У 1873-му Міський театр був повністю знищений пожежею. «Картина полум’я, що вирвалось назовні й вирувало на волі, була справді грандіозною. Колони котились майданом, ніби ганяючись за публікою, яка прийшла подивитись на пожежу», – писав автор книги «Стара Одеса» Олександр Дерибас. Від Міського театру залишився тільки попіл.
Будівництво нового театру доручили відомим віденським архітекторам Фердинанду Фельнеру і Герману Гельмеру – авторам чудових театральних будівель у багатьох містах Європи. Створений ними проєкт вдосконалювали одеські архітектори – Олександр Бернардацці, Фелікс Гонсіоровський, Юрій Дмитренко та інші. Будівництво тривало три роки і завершилося у вересні 1887 року. 1 жовтня 1887 року глядачі вперше заповнили залу. Новий театр вразив всіх своєю пишністю. «Все тут таке нове для Одеси, таке витончене, зручне і комфортабельне, таке багате!..» – писала газета «Одеські новини». Вражало й технічне оснащення – театр був першою в Причорноморському краї будівлею з електричним освітленням і паровим опаленням, сцена була обладнана за останнім словом театральної техніки. З перших днів існування театр став центром громадського й музичного життя Одеси. Як зазначав у книзі «60 років в оперному театрі» Микола Боголюбов, «… в театрі ставились, як російські драми, так і італійські оперні спектаклі. І не було в Західній Європі жодної відомої співачки чи співака, які б не співали в Одеському оперному театрі». Епоха розквіту театру припала на 1897 – 1900 роки, коли закладом керував співак і антрепренер О. Сибіряков. В Одесі гастролювали Л. Тетрацині, М. Баттістіні. З 1903 року антрепризою керувала співачка М. Лубківська. У 1905-му вона організувала гастролі видатного італійського баритона Т. Руффо. Разом з ним в кількох спектаклях арії виконували італійський тенор Дж. Ансельмі та польська сопрано Я. Вайда-Королевич. Постановником та виконавцем танців у ті роки був Хома (Томаш) Ніжинський – батько всесвітньо відомого танцівника В. Ніжинського. В постановках брали участь переважно вихованці Варшавської хореографічної школи. Власної балетної трупи в театрі не було. У 1923-му керівником балетного колективу став відомий балетмейстер Роберт Баланотті. Глядачі побачили спектаклі «Коппелія» та неординарну трактовку балету «Корсар».
Друга серйозна пожежа в Одеському оперному сталася 14 березня 1925 року після опери Дж. Мейєрбера «Пророк» – у наслідок необережного поводження з вогнем. Полум’я пошкодило залу, знищило сцену, декорації, костюми. Постраждали нотна бібліотека й завіса, на якій художник Ф. Лефлер зобразив сцену з «Руслана й Людмили». Та вже через рік в театрі відновилися вистави, сцена отримала нове технічне оснащення, були обладнані дві залізобетонні завіси, які при потребі відсікають сцену від глядацької зали й службових приміщень. Нова декоративна завіса була виконана за ескізами відомого театрального художника О. Головіна. Після Жовтневої революції оперний театр став державним, а в 1926 році отримав статус «академічного». У ті роки на сцені сяяли, Юрій Кипоренко-Даманський, Іван Алчевський, Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут та багато інших. Поряд з західноєвропейськими операми зі сцени звучали твори українських авторів – «Тарас Бульба» і «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. У роки Другої світової війни частину творчих працівників було евакуйовано до Алма-Ати. Більшість же артистів переїхала до Красноярську, де об’єдналася з колективом Дніпропетровського театру опери і балету. Трупи артистів неодноразово виїжджали на фронт, де дали близько 150 концертів.
Перші роботи по зміцненню фундаменту Одеського театру опери та балету почалися в 1955 році, після того, як з’ясувалось, що будівля просідає, а в її опорних конструкціях з’явились тріщини. Тоді була застосована унікальна технологія так званого «силікатизування ґрунту»: через велику кількість спеціально пробурених шурфів у фундамент залили близько 6 мільйонів літрів рідкого скла. Роботи тривали цілодобово, але при цьому не заважали виставам. Під час застигання скло перетворювалось на моноліт обсягом понад 15 тисяч кубометрів. В листопаді 1956 року було оголошено, що осідання будівлі зупинилось. У 1965 році почалась реставрація й часткова реконструкція театру як зовні, так і зсередини. За два роки майстри відновили й поліпшили все – від мозаїчної підлоги до цвяшків ХІХ століття. На роботи було витрачено 4 мільйони радянських карбованців і 9 кілограмів сусального золота. У буклеті, виданому до відкриття оперного після чергової реставрації 1965 – 1967 років, значилось 28 оперних та 24 балетні вистави. Тут народжувались нові спектаклі, змінювались цілі епохи, які проходили під впливом видатних творчих лідерів. Тут працювали прекрасні музиканти, співаки, танцівники. Диригенти – Микола Покровський, Ярослав Вощак, Давид Сіпітінер, Геннадій Проваторов, Борис Грузін, Борис Афанасьєв. Балетмейстери – Вахтанг Вронський, Микола Трегубов, Ігор Чернишов, Наталія Риженко і Віктор Смирнов-Голованов, Леонід Лавровський, Олег Виноградов, Генріх Майоров. Славу і традиції театру продовжували видатні співаки – Раїса Сергієнко, Нінель Ткаченко, Галина Поліванова, Галина Олейніченко, Микола Огренич, Євген Іванов, Людмила Ширіна, Аліса Джамагорцян, Таїсія Мороз, Анатолій Бойко, Анатолій Капустін, Володимир Тарасов, Валентина Васильєва, Василь Навротський. Радували глядачів артисти балету – Алла Риндіна, Ірина Михайліченко, Володимир Каверзін, Сільвія Вальтер, Ельвіра Караваєва, Наталія Баришева, Світлана Антипова, Віктор Новицький, Михайло Пєтухов, Віра Волкова, Валерій Михайловський, Валентина Гришукова, Олена Барановська та багато інших.
Всі зусилля, спрямовані на зміцнення театру всередині ХХ століття, як виявилось, лише сповільнили згубні процеси. Будівля, зведена на осадових породах ґрунту, руйнувалась і далі. Всередині 90-х років минулого століття її стан було визнано катастрофічним. У 1996-му Кабінет міністрів України ухвалив рішення про проведення капітального ремонту й виділив для цього кошти. Роботи передбачалось завершити за чотири роки. Однак через недостатність фінансування реконструкція затягнулася на 10 років. За цей період було знову укріплено фундамент (на цей раз 1800 палями, забитими на глибину від 14 до 18 метрів), перекрито дах, оновлено фасад та прилеглу територію. Також реконструйовані приміщення ар’єрсцени, планшет, встановлено сучасне освітлювальне та звукове обладнання, систему опалення, нову протипожежну завісу та багато іншого. Нинішнє технічне оснащення театру відповідає найсучаснішим вимогам. Розташування крісел в залі виключає наявність так званих «сліпих» місць, а прекрасна акустика дає змогу доносити до глядачів навіть шепіт зі сцени. Успішне завершення масштабних і унікальних за складністю робіт стало можливим не тільки завдяки допомозі уряду, а й активній участі одеських підприємств, пожертвам державних діячів, громадських організацій, підприємців та простих одеситів, зокрема й тих, хто проживає сьогодні в інших містах і країнах. Під час реконструкції театру 1996 – 2007 рр. трупа оперного давала спектаклі на сценічних майданчиках діючих одеських театрів, виступала на міжнародних фестивалях. Артисти і оркестр театру багато гастролювали в Італії, Іспанії, Кореї, США, Китаї, Лівані, на Кіпрі, в Швейцарії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Греції, Великобританії та в інших країнах.
У 2007 році, в день відкриття після реконструкції, Одеський академічний театр опери і балету був удостоєний статусу «національний». Репертуар театру вражає різноманітністю оперних та балетних вистав, концертних програм. Особливе місце займають твори українських композиторів – опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Катерина» М. Аркаса, «Вій» В. Губаренка, сучасний балет «Долі» Ю. Гомельської, концерт-вистава «Музика Шевченківського слова», класичні опери і балети видатних майстрів: Дж. Верді («Аїда», «Ріголетто», «Бал-маскарад», «Набукко», «Травіата», «Трубадур»), Дж. Пуччіні («Тоска», «Богема», «Мадам Батерфляй», «Турандот»), Ф. Шопена («Шопеніана») та інші. За останні роки до репертуару театру увійшли понад 40 нових творчо-мистецьких проєктів, серед яких: «Набукко» Дж. Верді, «Турандот» Дж. Пуччіні, «Любовний напій» Г. Доніцетті, «Чіполліно» К. Хачатуряна, «Смарагдове місто» на музику композиторів 18-20 ст., «Дон Кіхот» Л. Мінкуса, «Таємниці Віденського лісу» на музику Й. Штрауса та Г. Малера, «Кармен» Ж. Бізе, «Дон Жуан» В. А. Моцарта, «Тангейзер», «Лоенгрін» Р. Вагнера, концертна програма «Всесвіт Вагнера» та багато інших. Щороку з успіхом на сцені театру проходить фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері», метою якого є популяризація українського та світового класичного мистецтва і підтвердження авторитету нашого міста, як культурної столиці півдня України. Міжнародним визнанням популярності Одеського національного академічного театру опери та балету стали запрошення на численні гастролі в Італію, Іспанію, Польщу, Нідерланди, Бельгію, США, Японію, Китай, Молдову. Театр намагається забезпечити спадкоємність поколінь, займаючись вихованням талановитої молоді. Оперна та балетна трупи Одеського театру знаходяться у такому творчому тонусі, що дозволяє вирішувати складні професійнi завдання та пропонувати плоди своєї діяльності глядачам як на своїй славетній сцені, так і на сценах провідних музичних театрів світу. Театр продовжує кращі традиції європейського оперного та балетного мистецтва, що органічно вписується в сучасний культурний контекст. Майстри опери та балету, які мають звання народних та заслужених артистів, виступали на кращих сценах Західної Європи. Молоді виконавці зараз продовжують цю традицію, підкорюючи своїм талантом провідні концертні майданчики світу. Більшість оперних та балетних солістів театру отримали лауреатство відомих міжнародних конкурсів в Італії, Чехії, Словаччині, Польщі, Іспанії, Німеччині, Португалії, Японії. У складі оркестру об’єднані кращі представники оркестрової еліти та талановиті молоді музиканти. За роки активного творчого життя оркестр Одеського театру став одним із провідних оперних оркестрів України та світу. У великому репертуарі оркестру – шедеври вітчизняної та зарубіжної музичної спадщини: «Carmina Burana» К. Орффа, «Messa da Requiem» Дж. Верді, 9 симфонія Бетховена, твори Р. Вагнера та Р. Штрауса,опера-балет «Вій» В. Губаренка, тощо. Хор театру сміливо можна назвати одним з найкращих оперних хорових колективів нашої країни. Він вирізняється високим професіоналізмом, артистизмом та самовіддачею. Хор задіяний в усьому оперному репертуарі та концертах театру, виконуючи твори італійською, англійською, французькою і, навіть, давньонімецькою та давньофранцузською мовами. Театр являє собою живий організм, що знаходиться в постійному пошуку нових творчих ідей. Він сприяє формуванню нових естетичних пріоритетів в оперному та балетному мистецтві. Театр не тільки задовольняє потребу суспільства в класичному мистецтві, а й формує глядацький смак, дозволяє публіці знайомитися з кращими досягненнями світового музичного театру. Знайомство публіки з цим контентом – одна з головних задач театру, через який держава здійснює свою соціальну місію у сфері культури.