П’єро Міолі писав — «Якщо протягом другого і третього десятиліть ХІХ століття в Італії утвердився театр Россіні, якщо в п’ятому висунувся театр Верді, то четверте належить Доніцетті».
Оперна спадщина композитора, яку складають 74 твори, надзвичайно різноманітна за жанрами: це комічні опери, трагічні мелодрами, історико-героїчні та соціально-психологічні драми, лірико-драматичні опери. До останніх належить і «Лючія ді Ламмермур», у якій талант Гаетано Доніцетті розкрився найповніше.
В основу цього твору покладено роман Вальтера Скотта «Ламмермурська наречена». Він не належить до вдалих творів письменника і тому не користується популярністю у читачів, однак приваблює композиторів. До Доніцетті опери на основі цього сюжету писали італійці Мікеле Енріко Карафа ді Колобрано та Альберто Маццукато, а також данець Івар Фредрік Бредаль на лібрето Ганса Крістіана Андерсена. Однак витвір Доніцетті витіснив зі сцени роботи його попередників.
Події опери відбуваються в Шотландії, але автори змінили британські імена персонажів на милозвучніші для себе італійські. Лорд Енріко (Генріх) хоче видати свою сестру Лючію (Люсі) за багатого дворянина Артура, аби виправити своє фінансове становище. Однак Лючія, яка таємно заручена з лордом Едгаром, ворогом свого брата, відмовляється від шлюбу за розрахунком. Тоді Енріке вдається до обману, переконуючи сестру у віроломстві її коханого. Лючія погоджується стати дружиною Артура, але в момент підписання шлюбного контракту з’являється Едгар. Він звинувачує наречену у зраді і приймає виклик на дуель від Енріко. В шлюбну ніч в нападі божевілля Лючія вбиває Артура і вмирає сама. Едгар покінчує життя самогубством біля гробу своєї коханої. Прем’єра «Лючії ді Ламмермур» відбулася в театрі «Сан-Карло» в Неаполі 1835 року, а на території Російської імперії – в Одесі у грудні 1838-го. Найяскравіші арії опери – любовний дует Лючії й Едгара в першій дії та секстет у другій, а також сцена божевілля героїні, в якій голос співачки змагається з флейтою. Загалом у цій опері вокал має першорядне значення, а інструментальне виконання йде за ним. Тому багато знаменитих сопрано – француженка Лілі Понс, іспанка Марія Барреєнтос, улюблениця Верді Аделіна Патті та інші – обирали «Лючію ді Ламмермур» для своїх дебютів в Америці. Цікаво, що заключну арію – одну з кращих у своїй творчості – композитор створив за півтори години. Услід за італійською версією Гаетано Доніцетті створив і французьку, яка серйозно відрізнялась від першої редакції. Зокрема, було повністю вилучено роль подруги головної героїні, Аліси, значно скорочено партію пастора Раймонда, введено новий персонаж – негідника Гілберта, який продавав секрети Лючії Енріко та її коханому Едгару. Але французька версія опери в сучасному театрі практично не виконується.