Берег Дунаю у турецьких володіннях. Біля хати запорожця Івана Карася його названа дочка Оксана сумує за своїм коханим козаком Андрієм, який сьогодні вночі має переплисти Дунай і передати важливі вісті з України. її друзі, з якими вона йде на жнива, намагаються втішити дівчину. Повертається додому добряче підвипивший Карась, якого вже два дні не було вдома. Він разом з друзями обговорював план втечі на рідну землю. З’являється Одарка. Карась намагається уникнути зустрічі зі сварливою дружиною. Та не вдається. Між подружжям спалахує сварка.
На подвір’ї Івана Карася з являється Султан, переодягнений у звичайний турецький одяг. Він вирішив дізнатися про задуми і настрої козаків. Із розмови з Карасем він дізнається, що той дуже хоче побачити Султана та розказати про невдоволення запорожців життям у неволі. Султан обіцяє дати козакові таку нагоду. На радощах Карась хоче випити за здоров’я гостя та біжить до хати за чаркою. Султан наказує Селіх-азі запросити Карася до палацу. Карась повертається. Селіх-ага передає йому турецький одяг та вигадує турецьке ім’я, під яким Карась зможе вільно пройти до палацу. Між тим, з поля повертаються хлопці й дівчата. Оксана і Андрій, які зустрілися після довгої розлуки, вирішують негайно втікати на батьківщину. Та тільки-но вони відпливають від берега, їх помічає турецька варта і наздоганяє.
Повертається з султанського палацу Карась. Побачивши Одарку, він вирішує пожартувати, вдаючи з себе турка. Перелякана не на жарт жінка думає, що Іван збожеволів. Карась заявляє про намір розлучитися з нею і взяти шлюб з туркенями і завести гарем. На площі з’являється турецька варта на чолі з імамом Ібрагім-алі. Приводять спійманих утікачів Оксану й Андрія. Імам сповіщає присутніх, що він з’явився з указом Султана, згідно якого той наказує зібрати всіх козаків і знайти серед них Івана Карася. Всі в тривожному очікуванні. Імам зачитує указ Султана. Запорожцям дозволяється повернутися на батьківщину, а втікачам Оксані й Андрію дарується прощення.Усіх охоплює радість. Запорожці славлять свій край. З молитвою готуються вони повернутися до рідної України.
Знаменитість Гулаку-Артемовському як композитору принесла його опера «Запорожець за Дунаєм», яку він завершив у 1862 році. Її прем’єра відбулася на сцені Маріїнського театру в Петеребурзі вже за рік. У 1864-65 роках опера ставилася у Москві в Большому театрі. В обох виставах роль Карася виконував автор. Тема опери «Запорожець за Дунаєм» тісно пов’язана з українською історією. Ідею її створення підказав композиторові видатний український історик, поет і мислитель Микола Костомаров. У 1775 році за наказом імператриці Катерини ІІ було знищено Запорізьку Січ. Багато запоріжців втекло за кордон, на територію, яка належала туркам. Там утворилася Задунайська Січ. Хоч устрій життя там і був схожий з Запорізькою Січчю, проте козаки мріяли повернутися на Україну. Туреччина сподівалася використати козацтво проти Росії, але у 1828 році, під час російсько- турецької війни частина козаків повернулася на батьківщину, і Задунайську Січ було знищено. Саме ці події стали підґрунтям задуму опери. Автор їх переосмислив і переніс у XVIII століття.
Опера полюбилася глядачам, проте незабаром її було знято з репертуару. Причиною стало польське повстання 1863 року. Цензура лягла і на розвиток української драматургії і театру. Якщо не зважати на любительські постановки, вперше після 1863 року «Запорожець за Дунаєм» української трупою було поставлено у 1884 році, у Ростові-на-Дону. Відновлення сценічного життя опери припадає на радянські часи. Її було поставлено у багатьох театрах не тільки України, але й інших республік СРСР, і навіть за кордоном. «Запорожець за Дунаєм» - перший твір, з яким українська народна пісня і народний танець вийшли на театральну сцену.
Семен Степанович Гулак-Артемовський – український композитор, співак, драматичний артист, драматург, автор першої української опери. Народився у 1813 році у Городищі Черкаського повіту (зараз – Черкаська область, Україна). Долю С. Гулака-Артемовського вирішив його прекрасний голос. У 1838 році, коли Гулак-Артемовський навчався у київській бурсі, на його талант звернув увагу М. І. Глінка і взяв талановитого юнака з собою до Петербурга. Глінка спочатку сам давав йому уроки співу, а в 1839 року організував на його користь декілька концертів. На зібрані кошти Гулак-Артемовський вчився за кордоном. Побувавши в Парижі, він виїхав до Італії, де після двох років навчання дебютував у флорентійській опері. У 1842 році Семен Гулак-Артемовський повернувся до Петербурга, де протягом 22 років був солістом російської імператорської опери в Петербурзі, а в 1864-1865 роках – солістом Большого театру у Москві. Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т. Шевченку, з яким автор дружив з 1838 року), «Спать мені не хочеться», «Ой, на горі та й женці жнуть» – рапсодія із збірки з семи пісень під загальною назвою «Українське весілля», та інші. Семен Гулак-Артемовський також захоплювався народною медициною, статистикою, уклав «Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії». Помер Семен Степанович Гулак-Артемовський в 1873 року в Москві, похований на Ваганьковському кладовищі.