Дія перша
Римська церква Сант-Андреа-делла-Валлє. Входить втікач, політичний в’язень республіканець Анджелотті. Він шукає ключі від фамільної каплиці, який його сестра, маркіза Аттаванті, сховала під статуєю мадонни. Знайшовши ключ, він ховається там. З’являється ключник, який, буркочучи, прибирає за працюючим тут художником Маріо Каварадоссі брудні пензлі. Приходить художник, вони починають спілкуватися і ключник помічає, що на незакінченому портреті Марії Магдалини проступають риси однієї з прихожанок. Каварадоссі порівнює святу зі своєю коханою, співачкою Флорією Тоскою. Ключник кидає несхвальні репліки в бік художника-вільнодумця. Анджелотті, упізнавши свого давнього друга Каварадоссі, виходить зі схованки. Їхню розмову перериває стукіт у двері і голос Тоски – вона вимагає впустити її. Анджелотті знову ховається. Тоска ревнує: вона помічає схожість Марії Магдалини на портреті з маркізою Аттаванті. Каварадоссі заспокоює кохану. Вони домовляються зустрітися на його віллі після її вечірнього виступу. Флорія залишає церкву. Каварадоссі вирішив надати Анджелотті притулок. Вони тікають разом, почувши залп із замку. У цей час надходить повідомлення про поразку Наполеона і з цієї нагоди в церкві починається підготовка до урочистого богослужіння. З’являється барон Скарпіа, який разом з сищиком Сполетто розшукують Анджелотті. Вони знаходять докази того, що втікач ховався в церкві: той забув закрити каплицю і залишив віяло своєї сестри. Барон теж бачить портрет Марії Магдалини, в якому впізнає маркізу Аттаванті. Він хоче викрити Каварадоссі і викликати ревнощі у Флорії Тоски, в яку сам закоханий. Тоска повертається до церкви, аби сказати коханому, що зустрітися їм не вдасться – сьогодні увечері на честь перемоги вона співає в Фарнезе. Але замість художника вона зустрічає Скарпіа, якому вдається переконати дівчину в тому, що Каварадоссі пішов з маркізою Аттаванті. Тоска поспішає на віллу, щоб застати їх. Скарпіа таємно відправляє услід за нею Сполетту.
Дія друга
Палац Фарнезе, на верхньому поверсі якого знаходиться поліцейське управління. Скарпіа у своєму кабінеті розмірковує про події дня, що минув. Сполетто повідомляє йому, що в будинку Каварадоссі він не знайшов в’язня-втікача. Але бачив там Тоску і заарештував самого художника, який заперечує свою причетність до переховування Анджелотті. Барон наказує привести Каварадоссі і передає записку Тоскі – він чекає її після концерту. Перш, ніж художника відправляють до камери, він встигає шепнути коханій, аби вона мовчала про все, що бачила на віллі, інакше він загине. Флорія залишається наодинці з бароном. Вона зберігає спокій до тих пір, поки не чує крики катованого Каварадоссі. Не маючи сил перенести це, співачка зізнається, що втікач ховається в садовій криниці. На прохання Тоски приводять Каварадоссі. Дізнавшись, що дівчина все розповіла, він проклинає її. У цей час повідомляють про перемогу Наполеона при Маренго і Каварадоссі не приховує своєї радості. Скарпіа наказує відправити його в тюрму і стратити на світанку. Аби врятувати коханого, Тоска погоджується віддатися барону. Той дає подвійне розпорядження – розстріляти художника холостими патронами, але так, як стратили графа Пальм’єрі. На прохання Тоски він пише для Маріо й Флорії дозвіл на виїзд з Риму. Та коли Скарпіа повертається до Тоски, щоб обняти її, то наражається на удар кинджалом. Забравши перепустку, дівчина залишає кабінет начальника поліції.
Дія третя
Дах тюрми Сант-Анджело, де мають стратити Каварадоссі. Світанок, чути пісню пастуха. Приводять художника, який готується до розстрілу і пише прощального листа Тосці. Але тут з’являється сама співачка. Вона показує Маріо перепустку і розповідає, як убила шефа поліції. Закохані не сумніваються в своєму порятунку і наперед смакують щасливу розв’язку. Переконаний в тому, що страта – всього лише фарс, Каварадоссі без страху стає перед строєм. Але віроломний Скарпіа віддав двозначний наказ: патрони виявляються справжніми і художник падає мертвим. Кати ідуть геть. Флорія, побачивши мертве тіло коханого, кидається з даху замку вниз.
Опера на 3 дії. Лібрето Луїджі Ілліки та Джузеппе Джакози за однойменною драмою Віктор’єна Сарду. У спектаклі бере участь дитячий хор «Перлини Одеси», художній керівник Лариса Гарбуз.
Дія опери відбувається в Римі у червні 1800 року. Сарду вказує точніші дати: день, вечір 17-го та ранній ранок 18-го червня. Італія довго представляла собою низку незалежних міст і земель, в центрі країни знаходилась Папська область. У 1796 році французька армія під командуванням Наполеона вдерлась в Італію, у 1798-му увійшла в Рим і встановила там республіку. Республікою керували сім консулів, один з яких, Ліберо Анджелуччі, міг бути прототипом Чезаре Анджелотті. Французи, які захищали республіку, 1799-го року залишили Рим, який окупували війська Неаполітанського королівства. У травні 1800 року Наполеон знову ввів війська в Італію, а 14 червня його армія зустрілась з австрійською в битві при Маренго. Головнокомандувач австрійців Мелас був настільки впевненим у своїй перемозі, що послав гінця в Рим. Але Наполеон, отримавши на вечір підкріплення, зумів вирвати перемогу і Меласу довелось посилати другого гінця. Після цих подій неаполітанці пішли з Риму і французи на чотирнадцять років заволоділи містом.
Спочатку права на написання опери «Тоска» за однойменною п’єсою француза Віктор’єна Сарду отримав композитор Альберто Франкетті. Але, завдяки зусиллям видавця Тіто Рікорді, ці повноваження перейшли до Джакомо Пуччіні, який у 1889 році бачив постановку цієї драми з Сарою Бернар в головній ролі. Маестро розпочав написання опери у 1895 році, під час короткої перерви у роботі над партитурою «Богеми», спільно з лібретистами Луїджі Ілліки та Джузеппе Джакози. «Пуччіні прекрасно розумів цінність драми Сарду – стрімкий хід її розвитку ті надзвичайну експресивність. Він різко заперечував, коли лібретист Ілліка хотів вкласти в уста тенора довгу прощальну промову і замість цього написав коротку, але надзвичайно виразну й емоційну арію “E lucevan le stelle” (“У небі зірки горіли”)»,– пише музикознавець Генріх У.Саймон. При цьому композитор прибрав із сюжету п’єси другорядні деталі і максимально пришвидшив дію. Зазнав змін і образ головної героїні. Якщо у Сарду Флорія Тоска – це діва, яка вважає гріхом свою любов до художника-вільнодумця, то у Пуччіні вона – талановита співачка й патріотка Італії. Прем’єра “Тоски” відбулась 1900 року в римському театрі “Констанці” (в головній ролі – румунка Хариклея Даркле). Того ж року, 15 грудня, опера була вперше представлена в Одесі на сцені Міського театру. Флорію Тоску співала пані Мендіороц, Маріо Каварадоссі – Джіовані Апостолу. “Пуччіні намагався ввести дію в звукову, світлову, кольорову і моральну атмосферу Риму початку ХІХ століття. Друг композитора, дон Панікеллі, допоміг йому відтворити справжнє звучання дзвонів в околицях замку Сант-Анджело. А житель Луккі і теж друг композитора Альфредо Вандіні переповів йому слова старовинної народної пісні (пісні пастуха)”, – пише музикознавець Густаво Маркезі. Його колега Абрам Гозенпуд додає: “Музика Пуччіні додала плоті й крові мелодраматичним фігурам Сарду. Пристрасна, поривчаста, нестримна Тоска, благородний, мужній, романтично мрійливий Каварадоссі, злостивий, підступний і жорстокий Скарпіа – три яскравих образи виразно втілені в музиці”. Однак попервах оперу сприйняли без захвату. Дехто з критиків зазначав, що п’єса надто драматична, аби стати ідеальним лібрето. Композитор П’єтро Масканьї говорив: “Я був жертвою поганих лібрето. Пуччіні став жертвою надто гарного”. Однак п’єса Сарду давно померла, а опера Пуччіні продовжує своє життя на сценах усіх оперних театрів світу вже понад сотню років після прем’єри, після більше трьох тисяч постановок і після того, як сотні сопрано зробили свій фінальний стрибок з парапету тюремного замку.