Флоренція XIII століття. Заможний флорентієць Буозо Донаті щойно помер, залишивши значний спадок. Його численні родичі збираються в маєтку покійного, охоплені надією на щедру спадщину. Вони розігрують сцену скорботи, сповнені лицемірного жалю, однак за масками ховається нетерпіння: кожен мріє отримати свою частку багатства. На чолі цієї групи стоять кузіна Буозо – стара вдова Дзіта, яка вважає себе головною спадкоємицею, та молодий Рінуччо, який мріє використати спадщину для одруження з Лауреттою, дочкою простолюдина Джанні Скіккі. У цей напружений момент стає відомо, що заповіт Буозо не передбачає жодного багатства родичам – усе відписано монастирю.
Розгубленість і паніка охоплюють родичів, вони вирішують діяти. Рінуччо пропонує звернутися за допомогою до Джанні Скіккі – надзвичайно хитрого й кмітливого чоловіка.
Скіккі прибуває та своїм гострим розумом миттєво оцінює ситуацію. Він відкрито висміює жадібність родичів, однак погоджується допомогти, розуміючи, що це може стати його власною вигодою. У нього народжується хитрий план: він переодягнеться у хворого Буозо і перед нотаріусом продиктує новий заповіт, що буде зручним для всіх.
Усе йде за планом. Коли нотаріус прибуває, Джанні з майстерністю актора вдає важко хворого Буозо. Під диктування заповіту він розподіляє спадок між родичами, однак несподівано найцінніше майно – будинок у Флоренції, млин і знамениту мулицю – записує на себе. Рідня ошелешена, приголомшена такою хитрістю, але змушена мовчати, адже розкриття обману поставить їх у центр скандалу, який загрожує всім суворим покаранням за шахрайство – тюремним ув’язненням.
Щойно нотаріус залишає дім, атмосфера вибухає. Родина Буозо, наче зграя розлючених хижаків, кидається грабувати все, що можна забрати: меблі, прикраси, посуд, килими… У шаленій паніці вони намагаються винести з дому хоч щось цінне, перш ніж усе перейде у власність Джанні Скіккі. Він спостерігає за цією метушнею з іронічною посмішкою, знаючи, що виграв цю гру. Його дочка Лауретта, щаслива, адже тепер ніщо не завадить її шлюбу з Рінуччо. Вона з любов’ю дивиться на батька, який заради її щастя зважився на таку сміливу авантюру.
Коли останній родич зникає, несучи під пахвою якийсь дріб’язок, Джанні повертається до публіки. У його очах грає лукавий блиск, а в голосі звучить гумор. Він жартома виправдовує свій вчинок, мовляв, що ж ще лишалося робити, коли перед тобою стільки дурнів і лицемірів? У цьому хитрому обмані він знайшов спосіб не лише забезпечити себе, але й подарувати щастя двом закоханим серцям. «Якби Данте міг побачити мою справу, – каже Джанні Скіккі, – він би, можливо, змінив свою думку про мене у своїй Божественній комедії».
Опера на одну дію. Лібрето Джоваккіно Форцано. У партії Герардіно (син Герардо) - Іван Науменко.
Джакомо Пуччіні (1858-1924) – великий італійський композитор, у 1918 році написав «Триптих» (Il Trittico), оперу, що складається з трьох одноактних частин: трагедії «Плащ» (Il Tabarro), ліричної драми «Сестра Анджеліка» (Suor Angelica) та комедії «Джанні Скіккі». «Я хотів створити щось, що відображало б усе життя: його трагедію, духовність і гумор» – зазначав композитор. Прем’єра відбулася 14 грудня 1918 року в Метрополітен-опера, Нью-Йорку, і здивувала глядачів своєю здатністю майстерно поєднувати глибокий драматизм, зворушливу духовність і тонкий гумор.