Одноактний балет «Шопеніана» – зразок неоромантичного балету початку ХХ століття, коли танцювальний театр почав пошуки нових виразних можливостей. Балетмейстер Михайло Фокін увійшов в історію як видатний реформатор балету. Але в «Шопеніані» він, швидше, відновлює романтичні традиції, а не руйнує їх. «Я прагнув не дивувати новизною, а повернути умовний балетний танець до моменту його найвищого розвитку. Чи так танцювали наші балетні предки, я не знаю. І ніхто не знає. Але в мріях моїх вони танцювали саме так», – писав майстер.
Перша редакція «Шопеніани» була представлена 10 лютого 1907 року в Маріїнському театрі Петербурга. Фокін обрав для постановки фортепіанні п’єси Шопена, оркестровані Олександром Глазуновим. Цей спектакль складався з окремих номерів, кожен з яких мав свій сюжет. Персонажами однієї з композицій був сам композитор та його Муза. Танець, поставлений на музику вальсу до-дієз-мінор Шопена, Фокін присвятив балерині романтичного театру початку ХІХ століття Марії Тальоні. Номер виділявся серед інших – переважно пантомімних – сцен і став основою другої редакції «Шопеніани». До неї входили Великий вальс, вальси №11, №7, ноктюрн №2, мазурки №3 та №2.
Оркестровку більшості мелодій Фокін замовив композитору Морісу Келлеру. Прем’єра відбулася 8 березня 1908 року в тому ж Маріїнському театрі, а всесвітню славу балет – уже під назвою «Сільфіди» – отримав 1909 року, після виконання в програмі Російських сезонів у Парижі.
Choreographic suite in one act. Renewal by Nadezhda Fedorova.