Тронна зала палацу в Мемфісі. Верховний жрець повідомляє Радамесу про те, що сьогодні бути обрано полководця, який поведе єгиптян на битву проти Ефіопії. Радамес сподівається, що боги вкажуть на нього. У випадку своєї перемоги в нагороду він попросить дозволу на шлюб з Аїдою. Амнеріс закохана в Радамеса і відверто зізнається йому в своїх почуття, однак не отримує бажаної взаємності. Донька фараона здогадується, що його серце належить Аїді. Під звуки фанфар входить фараон зі своєю свитою. Гонець повідомляє про наближення ворога. Радамеса обирають полководцем. Аїда у відчаї: якщо переможе батько – загине Радамес, якого вона так кохає, а якщо боги подарують удачу Радамесу – переможеним стане її народ. Храм бога Ра в Мемфісі. Біля вівтаря Радамесу вручають меч – зброю предків. Всі моляться богу Ра, благаючи про перемогу. На світанку новообраний воєначальник поведе військо у бій.
Служниці готують Амнеріс до довгоочікуваної зустрічі з Радамесом-переможцем. Вдавшись до жіночих хитрощів, дочка фараона вивідує у Аїди правду про її почуття до полководця. Принцеса погрожує дівчині: або вона забуде коханого, або помре! Майдан у Фівах. Фараон вітає Радамеса. Серед полонених Аїда бачить свого батька. Назвавшись воєначальником, він стверджує, що царя ефіопів убито. Рамфіс вимагає стратити полонених, однак Радамес просить в нагороду за перемогу звільнити ефіопів. Фараон погоджується з полководцем і оголошує ім’я обранця для своєї доньки: це -Радамес.
Скелястий берег Нілу. На виступі – храм богині Ізіди. Рамфіс і Амнеріс йдуть до нього, щоб одержати згоду богині на шлюб дочки фараона. Аїда чекає на Радамеса, аби назавжди розпрощатися з ним і з тугою згадує осяйне небо своєї батьківщини. З’являється її батько. Він вимагає, аби дівчина вивідала у полководця військову таємницю. Змучена душевною боротьбою, вона погоджується виконати батьківську вимогу. З’являється Радамес. Він обіцяє Аїді вмовити фараона розірвати заручини з Амнеріс, але дівчина переконана, що донька фараона не поступиться і на них чекає загибель. Вихід один – втеча до Ефіопії. Умовляння Аїди змушують Радамеса розповісти, який шлях безпечний для втечі. Це чує Амонасро. Він дізнався про таємницю, яка принесе перемогу. їх помічають Амнеріс та Рамфіс. Аїда з батьком зникають у темряві, а Радамес здається охороні. Його звинувачують у зраді.
У підземеллі готується суд над Радамесом. Амнеріс обіцяє йому своє кохання і трон Єгипту, якщо він відмовиться від Аїди. Однак полководець непохитний. Очолювані Рамфісом жреці виносять вирок – зрадника живим замурують у підземеллі.У відчаї Амнеріс проклинає служителів бога. Радамес ув’язнений у підвалинах храму. Перед смертю він згадує кохану. Аїда таємно проникає у підземелля, аби померти разом з Радамесом. Приречені на смерть, вони вперше щасливі разом.
Opera in 4 acts (performed with 2 intermissions). Libretto by Antonio Ghislanzoni based on a script by François Auguste Ferdinand Mariette. The first performance of the Current version of the opera took place on Teatralnaya Square on June 1, 2012 during the opening and the I International Festival of Arts at the Odessa Opera. Premiere on the stage of the theater - October 5 and 6, 2012.
Історія створення опери Джузеппе Верді «Аїда» почалася 1868 року. Тоді в Єгипті готувались до відкриття Суецького каналу та театру в Каїрі. Єгипетський уряд запропонував маестро Верді написати до урочистостей оперу на національний сюжет. Верді відмовився від несподіваного замовлення. Його навіть не переконав гонорар розміром 30 тисяч доларів (за нинішніми мірками це близько 200 тисяч доларів), який запропонували єгиптяни. Але після зустрічі зі своїм єдиним учнем Емануелле Муціо, який перед тим повернувся з Єгипту, та другом Каміллем дю Локлем, Верді замислився над пропозицією. Легенду, з якої народився сюжет «Аїди» Муціо почув від відомого французького єгиптолога Огюста Марієтта, яку той знайшов на одному з древніх папірусів. За якийсь час Верді отримав від дю Локля план чотириактної опери, в основу якої була покладена ця легенда. Вражений історією кохання молодих людей, їх характерами, композитор відразу ж розпочав роботу. Цікаво, що милозвучне ім’я головної героїні спеціально було придумано Марієттом для музичного твору. Верді розпочав пошуки лібретиста, який написав би віршований текст для опери і зупинився на кандидатурі Антоніо Гісланцоні. Композитор дуже підганяв поета. Показова в цьому плані одна із записок до нього: «Синьйоре Гісланцоні, остання фраза вашого листа змусила мене здригнутися. «Чи можу я розпочати третій акт?» Як? Хіба він ще не закінчений? Я його очікував з години на годину…» Менше п’яти місяців знадобилось композитору, щоб написати оперу, а потім цілий рік чекати на прем’єру в Каїрі. Через військові дії неможливо було переправити костюми, декорації й сценічне обладнання, що було виготовлене в Парижі. Нарешті 24 грудня 1871 року «Аїда» побачила світ. Публіка із захватом сприйняла оперу. Але Верді не поїхав на прем’єру, для нього важливішою була постановка в «Ла Скала», яка мала відбутися через 40 днів. Композитор проводив репетиції з виконавцями, які потім співали в Мілані – Терезою Штольц, Марією Вальдман, Джузеппе Фанчеллі, Орманді Маїна і Франческо Пандольфіні; зустрічався з диригентом Франко Фаччо. Вечір 8 лютого 1872 року видався в Мілані холодним і похмурим, але в театрі не було жодного вільного місця. Після закінчення спектаклю зал вибухнув аплодисментами. Публіка, яка, як писали хронікери, була «в радісному екстазі», сорок разів викликала маестро на сцену. «Аїда» – це пристрасний гімн юності, поема про кохання двох юних сердець, створена вже літнім чоловіком. В ній Верді вдалося поєднати, як зазначив Массімо Міла, «природжені сили душі й гарібальдійську відвагу свого натхнення зі зрілістю духовного світу, поглибленого багатьма роками життєвого досвіду, і досконалістю, досягнутою настирливим і важким пошуком». Фото – Юрій Літвиненко